Базований на реальних подіях, фільм присвячений історії молодого злочинця, який під час відбування строку покарання у в'язниці відкриває для себе християнство по-новому. Щотижневі ритуали на іпмровізованому богослужінні, де священник не намагається копирсатись у гріхах своїх прихожан щонайменше не відштовхує від пізнання Бога. Пастор повторює: "Усі Ви є капланами Христа". Не зважаючи на те, що порушили здавалося б найсуворіші заповіді. Кожен з ув'язнених має перелік заслуг, за які його сюди запроторили.
Благородність постаті священника припіднімає завісу над справді вартою уваги кінокартиною режисера Яна Комаси. Отцю відведена хоча й не головна роль, та другорядною її не назвеш. Щонайменше тому, що саме під час його позбавлених зайвого пафосу промов у нашого злочинця, що був його прислужником, зароджується хай не зовсім в рамках закону, проте затія, яка таки трансформувалася у місійну. Він вирішує видати себе за священника у провінційному містечку.
Перед Даніелем стоїть непросте завдання - розсіяти будь-які сумніви мешканців поселення в тому, що перед ними саме церковник. Одним з небагатьох козирів стає чудовий голос, саме він, ймовірно, став вирішальним і під час вибору тюремним капланом свого служки ще в часи, коли головний герой був в ув'язненні.
Курсуючи поміж загрозами викриття, наш псевдо-пастор умудряється при цьому ставати в нагоді при вирішенні нерозв'язних здавалося б питань.
Польська глибинка таїть у собі вже дещо давні, та не забуті рани. Рани, які продовжують кровоточити, виявляючи при цьому не найкращі риси її мешканців. У місті відбулось масове вбивство, під час якого загинув і сам винуватець. Чи зуміють містяни проявити таку, здавалося б, просту християнську чесноту, як прощення у відношенні до невинної - жінки винуватця? І як в цій абсурдистській ситуації поведе себе служитель церкви з тюремним минулим?
Ні, цей фільм не про оповите ореолом високої релігійності навернення до Бога. Він радше про пошук Бога у буденних ритуалах, у низці схожих одне на одного тюремних днів, у кожному злочинцеві чи мешканці забутого богом містечка. Якщо ти сам не зі святих - ці, здавалося б, протилежні категорії людей - праведників і грішників - вирівнюються. Хоч дехто з них і взяв на себе роль судді. У дихотомії "судити чи бути засудженим" наш герой цілком щиро обирає друге. І це чи не основний його козир у пасьянсі, розкладеному героєм перед самим Богом.
Екзистенційний вибір людини, яка сформована у середньостатистичного злочинця: побути праведником, зростися з цією роллю, проникнутись нею настільки, щоб обманути самого себе стосовно своєї справжньої сутності, стосовно свого Я, стосовно своєї темної сторони. Сторони, яка нікуди не зникла.
Коли ти вже особистість - чи можливим є початок? Чи можливим є втілення постулату про чистий лист, з якого треба почати все спочатку? Як віднайти той початок, який є уособленням ще не праведника, але вже й не грішника? Чи можливо народитися заново? Ні. Все це казки, якими звеселятимуть Вас аматори в сфері надання світоглядних послуг. Єдине, що видається чи не найбільш достойним варіантом - взяти ношу своїх "вчинків за межами закону морального чи писаного" і нести їх тягар. Пам'ятаючи.
Соня Чорна, кінокритик
