Вона заощаджує гроші – на операцію синові: одно- і пятидоларові купюри у коробці з-під цукерок. Якщо не зробити операцію – син теж почне втрачати зір.

Вона слухає шум машин, а чує музику. Вона грає в аматорському театрі, але основною сценою для неї служить життя. Вона вдає зрячу – аби не вигнали з роботи, адже синові потрібні гроші. Шум фабрики перетворюється в її голові на музику, робітники – на акторів мюзиклу.

Коли повертається з роботи додому - йде колією. Наповнює горня – тримаючи палець всередині нього – аби не пролити трунок. Сельма бачить щораз гірше. На питання “ - Ти нічого не бачиш?” - відповідає – “Хіба є на що дивитися?” Чим більше загострюється хвороба – тим яскравішими стають картинки. Чим менше вона бачить, тим більше малює. Малює сяйливі мюзикли у своїй голові.

Вона зібрала гроші на операцію - 2 тисячі 56 доларів і 10 центів. Шериф-покидьок краде їх. Той, хто вдавав друга, виявився ворогом. Але Сельма сильна. Вона відбирає назад свої гроші, гроші її сина. Як? 4 навмисні постріли. Шериф все ще живий. 8 тупих ударів коробкою з грошима по обличчю. Не зважаючи на сліпоту, цілить влучно. Як згодом підрахують у суді – 34 рани. Шериф мертвий. Починається черговий мюзикл. Мисливиця йде в танок із жертвою. “Прости!” – зронила Сельма. “Дарую прощення” – дає отвіт шериф.

Вона думає, що комунізм – це щось найкраще для людей. Вона емігрантка з Чехословаччини, яка зневажає Америку і все, що з нею пов’язане. Крім мюзиклів. Мюзикли вона любить. Надає перевагу Голлівуду перед Владивостоком.

Феміда таки піймала її в свої обійми. На судовому засіданні Сельма нервує – посіпує лівим плечем. Вирок – смерть через повішання.

В холодній тюремній камері тихо. Вона ненавидить тишу. 107 кроків від камери до шибениці створюють такт, із яким починається мюзикл.

На зустріч зі смертю вона зодягла синє плаття. На питання екзекутора – “Чи хочете що-небудь сказати?” - відповідає мовчанням. В її руках окуляри сина. Він побачить своїх внуків. Мотузка обвила її шию. Сельма співає.

Соня Чорна, кінокритик