Мінімалістичність побудови мізансцени та вивіреність кожного жесту в чорно-білому кадрі – одна з характеристик цього фільму, яка настільки ж помітна, наскільки тяглість і деяка передбачуваність відеоряду. Хронометраж фільму розбиває картину на стерильні за стилістикою, та все ж мистецьки сконструйовані відеодоріжки, занурюючись у споглядання яких втрачаєш відчуття часу і, довірившись режисеру, поринаєш у 60ті, їхній побут, естетику та характер.

Головна героїня настільки переконлива і водночас ненав'язлива у своїй ролі, що важко повірити: Агата Тшебуховська – зовсім не професійна акторка. Відомо, що режисер Павел Павліковський перебував у кризовому стані в зв'язку з неможливістю знайти "саме ту" людину на роль Іди. На момент, коли подруга по кіно Павліковського - Малгожата Шумовська побачила дівчину з цікавою зовнішністю в одному з варшавських кафе (і згодом представила її режисеру), Агата була студенткою Варшавського університету і вивчала філософію, мистецтво та літературу.

Зовсім інша справа з її колегою по знімальному майданчику, тезкою Агатою Кулешею, яка зіграла роль тітки Ванди - єдиної родички, доволі холоднокровної судді сталінських часів. Від неї дівчина, що зібралась прийняти постриг, дізнається про свої єврейські корені. Але не хотілося б заглиблюватись у сюжетні деталі.

Єдине, що варто б констатувати – Павліковський не копирсається у неоднозначній історії ХХ століття, не намагається засудити, виправдати чи сконструювати власну перспективу у польсько-єврейських відносинах. Він радше концентрується на одиничному, промовистому і доволі інтимному з релігійної точки зору становленні та надламуванні головної героїні у її метаннях між роками конструйованою ідентичністю і сприйняттям нової себе: з новою кров'ю, новою релігією, новим світобаченням.

Торкнувшись плетива етнічностей центрально-східної Європи та їх взаємної боротьби, що, бувало, породжувала людей, в яких текла, здавалося б, взаємовиключна суміш крові, хотілося б згадати Едіт Штайн.

Як і Іда, то була єврейка, яка прийняла католицьку віру. Згодом, за науковий внесок в її утвердження, була беатифікована. Мабуть, її випадок – найбільш відомий серед згаданих, коли єврейська ідентичність нашаровувалась на католицькі і взагалі християнські внутрішні моральні постулати. Та якщо Едіт Штайн судилося загинути в концтаборі, то Іда врятувалася.

Повернемося до візуальної складової фільму. Деякі з критиків закидають Павліковському надмірну статичність та надто помітне і втомлююче розміщення об'єктів у нижній периферії кадру. Загальна мізансцена наче нависає над актором, що створює відчуття обтяжливості і бажання втекти в сякий-такий баланс. Та, не зважаючи на це, низка технічних прийомів оператора дозволила сконструювати хоча й дещо стерильний в своїй обробці, та все ж однозначно оригінальний за художнім оформленням фільм.

І насамкінець. Як би там не було, "Іда" прогриміла на весь світ, не в останню чергу саме завдяки нетиповій в наш час візуалізації, а визнання, зокрема, нагородження преміями "Оскар" та BAFTA – стало міцною підпорою у становленні кіно центрально-східної Європи, польського, зокрема.