Це фільм-притча про блукання дорогами. Фільм-безлад, фільм-циганщина, фільм-вагітність. Міжкордоння, розмитість і неможливість визначення будь-яких меж, загубленість у Трансільванії, як уособленні водночас вбивчого і життєдайного міксу з культур, релігій, музики та людини. Людини, яка втратила себе і свій світ, втратила для того, щоб віднайти новий.

Зінгаріна, дещо наївна і надламана, стикається з ударом зради та покинутості: той, заради кого вона прибула з далекої Франції на богом забуту землю, виявляється звичайнісіньким ловеласом, який і чути не бажає про їх колишній зв'язок. Зв'язок, який став причиною створення нового життя.

Ми впродовж фільму спостерігаємо, як, призвичаївшись до відсутності домашнього затишку та втянувшись у кочове життя, таке звичне для її нового коханого, Зінгаріна поволі росте в буквальному сенсі. Далі - материнство. Сповнене такої ж нестабільності, але в тимчасовому пристанищі, яким стає чи то викрадена, чи то винайнята хатина.

Ким буде в майбутньому її дитя? А раптом воно стане таким же ж циганчам, що любить свободу і тікає від будь-кого, хто намагається його приручити? Як дівчинка, що трапилась нам на початку фільму, яка будь-які такого роду спроби сприймала як посягання на особисту незалежність? Втечу малої Чангало коментує просто: "Ти їй не потрібна. Вона виросла на вулиці, вона вільна".

Наприкінці фільму в барі лунає українська "Червону руту", а герой купляє для коханої ведмедика, з чого розуміємо, що у своїх трансцендентних пошуках вони знайшли пристанище в тому з регіонів сучасної України, який по суті своїй є мультикультурним сплавом з неможливістю достеменно визначити що ж це за край - така собі країна в країні.

Це загублені нетрі чи то Буковини, чи Закарпаття, зі своми характерними хатами, циганськими музиками, яких з приводу народження не свого сина замовляє наш герой, бабки-повитухи, сам вигляд яких насторожує героїню, якій так складно розродитися. Вона називає їх відьмами. Вони справді схожі. Одна з них - зі срібними зубами та ножем. Та саме завдяки їх дивним чи то чарам, чи то відточеній майстерності, дитя з'являється на світ.

Ми заглиблюємось в цей мадярсько-циганський колорит з танцями, як найочевиднішим способом передати радість, сум, відчай чи внутрішні метання. Трансільванія - калейдоскоп таких метань, поринувши у який, Ви обов'язково залишите в собі бодай часточку тієї строкатості, магічної темряви та блаженного забуття, якими сповнена картина.

Соня Чорна, кінокритик