Вівіан народилась в Індії. Її батько, поціновувач Кіплінга, будучи 22-літнім чоловіком, прибув туди, щоб підзаробити, водночас зануривши себе у пригодницьку атмосферу. Там Ернест Хартлі і зустрів матір Лі, уродженку індійського міста Дарджилінг. Вона б непроти народити доньку в Британії, але кар'єра чоловіка була надто тісно переплетена з Індією, тому саме ця країна стала країною народження майбутньої зірки. Та роблячи перші кроки у вивихованні крихітної Вівіан, Гертруда Робінсон твердо вирішила: навчатись її донька буде у Британії. Наполягання матері взяли верх і дівчинку віддали у монастирську католицьку школу в Рохемптоні. Там вона і познайомилась з мистецтвом. Крім іншого, в закладі викладали гру на фортепіано й скрипці, танці та акторську майстерність. Зосередившись на цих предметах та ще на історії та літературі, Вів'єн вже тоді почала виковувати свій талант, який їй здався з дитинства.

По закінченні школи, будучи у мандрах Європою, Вівіан оголосила батькам про намір вступу в Академію, але навчання довелось перервати: на одному з балів зустріла Герберта Лі Холмана, адвоката, випускника Кембриджа, за якого найближчим часом вийде заміж. Та сімейне життя не складалось. Чоловік несерйозно сприймав її марення сценою, а сухі розмови про юриспруденцію видавались Вів'єн невимовно нудними. Однак в рамках цього союзу на світ з'явилась донька, після чого молода акторка таки переконалась, що пов'язала своє особисте життя не з тим. З часом у неї з'являється особистий агент, який посприяв отриманню нею ролей у декількох не надто гучних фільмах, та оскільки не зважаючи ні на що Лі робила все можливе, їй вдалось "засвітитися". Згодом прийшов успіх на сцені. Їй запропонували головну роль у п'єсі "Маска добра", що допомогла їй стати відкриттям 1935 року.

В кіно Вів'єн Лі - з 20-літнього віку, відколи отримала першу свою роль у фільмі "Справи налагоджуються". Як акторку її формували зйомки в низці фільмів, аж поки Лі не отримала роль у "Віднесених вітром" режисера В. Флемінга, які принесли їй світову славу та премію "Оскар" за кращу жіночу роль. Пошук себе та власного образу відбувався зі зйомками таких фільмів, як "Полум'я над Британією", "Провулок св. Мартіна", "Янкі в Оксфорді".

Свій талант Вів'єн Лі відточувала у картинах, де вона була суперечливою та неповторною, трагічною та надламаною, стійкою до викликів долі та тонкою у напівтонах своєї майстерності. Мова йде про ролі Майно у "Мості Ватерлоо", Емми у "Леді Гамільтон", Клеопатрі у "Цезарі і Клеопатрі", Бланш у "Трамвай "Бажання". В останній вона особливо вдало зуміла передати весь трагізм своєї героїні. Хоча критики в Британії називали п'єсу "низькою" та "порнографічною", виконавиця головної ролі мала категорично іншу думку. Лі запевняла: падіння героїні пов'язане з відчаєм та нестійкою психікою. Її психіка теж немало пережила під час цих перевтілень, що тривали кожного дня протягом 8 місяців. За екранізацію п'єси Бланш - Лі отримала другого "Оскара" за кращу жіночу роль.

Наприкінці кінокар'єри - надавала перевагу фільмам, які штовхали її героїнь у провалля безнадії та безвиході, усвідомлення краху будь-яких надій та відчаю. Апогеєм висвітлення теми став фільм "Римська весна місіс Стоун", що став одним з останніх її фільмів.